Творчий учитель

Вашій увазі пропонується цикл годин спілкування у формі усного журналу за тематикою «Видатні українці». Тема кожної сторінки журналу може варіюватися залежно від вікових особливостей та вподобань школярів. В класах з поглибленим вивченням природничих наук можливо зробити наголос на видатних науковцях певної галузі, а при гуманітарному напрямі – на мовознавцях та діячах культури, мистецтва, літератури тощо. Підсумком роботи може стати складання наукової, мистецької, літературної карти України, створення віртуального музею винаходів.

УСНИЙ ЖУРНАЛ «ВИДАТНІ УКРАЇНЦІ.»

МЕТА: познайомити учнів з видатними науковцями України; розвивати інтерес до історії України; виховувати почуття пошани і гордості за видатних земляків.

Обладнання: портрети, електронна презентація, випереджальне завдання.

Форма проведення: усний журнал

                                                Хід години спілкування

Презентація сторінки першої.

Кондратюк Юрій Васильович.

Вступне слово вчителя.

Ю. В. Кондратюк бачив навколоземний космос, міжпланетний простір як поле мирної діяльності жителів Землі. Він розумів, що землянам мимоволі доведеться створювати космічне виробництво, нові, можливі лише в умовах невагомості і глибокого вакууму, технології, освоювати території, природні багатства астероїдів, Місяця, планет Сонячної системи, максимально використовувати променеву енергію Сонця.

Учень 1.

21 червня 1897 р. у Полтаві в сім'ї подружжя Шаргей народився майбутній геній космонавтики - син Олександр. Проте всьому світові він відомий як Кондратюк Юрій Васильович. Мати, Людмила Львівна, померла, коли йому ледве виповнилося чотири роки. А батько, Гнат Бенедиктович, був "вічним" студентом. Учився в Київському і Петербурзькому університетах, у Вищій школі технічних наук у Німеччині. Він був людиною з великим обдаруванням, але в житті йому не таланило. Коли Олександру виповнилося лише тринадцять років батько помер. Так і вийшло, що жив і виховувався Олександр у діда з бабою (медичних працівників), людей у Полтаві знаних і шанованих. Хлопець був здібним і цілеспрямованим. У 1916 р. Олександр Шаргей закінчив гімназію зі срібною медаллю і вступив на механічне відділення Петербурзького політехнічного інституту. Звідти юнака призвали на військову службу - на курси прапорщиків при одному з юнкерських училищ. Потім була революція 1917 р. Олександра двічі мобілізували у білу армію, і двічі він дезертирував з неї. Під час останньої втечі О. Шаргей залишився без документів, які зосталися в штабі однієї з частин денікінської армії. Коли більшовики міцно встали при владі, О. Шаргей зрозумів, чим загрожує йому минуле. У той час він жив на напівлегальному становищі у близьких людей в містечку Малі Виски (тепер - Кіровоградська обл.) і працював на цукровому заводі. Мачуха, Олена Петрівна, дуже любила свого пасинка, і намагалася в будь-який спосіб уберегти йому життя. Тому 15 серпня 1921 р., головним чином на її вимогу, Олександр взяв документи померлого однолітка і став Юрієм Васильовичем Кондратюком. Цю таємницю знали лише кілька людей і зберігали її довгі роки.

Учень 2.

Після громадянської війни майбутньому вченому не довелося жити на Полтавщині. Доля закинула його на Північний Кавказ, а потім - у Новосибірськ. У 1927-1933 рр. він займався там проектуванням елеваторної техніки. З 1933 р. Ю. В. Кондратюк - науковий керівник групи з проектування та будівництва Кримської вітроелектростанції. Напередодні Великої Вітчизняної війни він працював у Центроенергобуді в Москві. На початку липня 1941 р. Юрій Васильович добровільно вступив до народного ополчення і вирушив на фронт. З лютого 1942 р. звісток про нього немає. Дата, місце його загибелі і поховання й досі не з'ясовані.

Слово вчителя. Все, що робив Ю. В. Кондратюк, було оригінальним, нестандартним і дуже продуманим в інженерному плані. Але відомими в усьому світі стали його праці саме з теорії ракетно-космічного польоту.

Учень 3.

Розробляв основні проблеми космонавтики, космічних польотів і конструювання міжпланетних кораблів, які виклав у праці "Тим, хто буде читати, щоб будувати" (1918-1919 рр.). У праці "Завоювання міжпланетних просторів" (1929 р.) вивів основне рівняння польоту ракети, розглянув енергетично найвигідніші траєкторії космічних польотів, виклав теорію багатоступінчатих ракет... Розглянув проблеми створення проміжних міжпланетних баз, ідею використання гравітаційного поля небесних тіл для розв'язання цих проблем.

Видатну знахідку Ю. В. Кондратюка - засіб досягнення поверхні космічних тіл, насамперед Місяця і Марса, - було застосовано у проекті "Аполлон", у конструкції американського місячного модуля.

Учень 4.

То був високий чубатий юнак, веселий, товариський... Дарма, що після тифу, а все в роботі, все було, щось мудрує, вигадує, і руки мав золоті... Взагалі, все матеріальне він мав за ніщо, побут власний для нього нічогісінько не важив... Зате в чому-небудь посприяти іншій людині, хай і малознайомій, чимось зарадити їй, о, тут механік наш давав волю своїй винахідливості... Одне слово, то людина, видно, була з рідкісних, одержимих натур - самий дух невситимості грав у ньому, дух постійних, вічних шукань... Видно, що вмів радуватися життю, наповнено жив, хоча і вкрай невибагливо...".
Тож недарма О. Т. Гончар назвав Ю. Кондратюка "генієм в обмотках".

За своє життя ця геніальна людина не встигла здобути ні визнання, ні нагород у себе на Батьківщині. Проте, як першому, хто запропонував створити станцію-супутник Місяця і чиєю ідеєю скористались американські вчені при польоті перших астронавтів на Місяць, Юрію Кондратюку на космодромі мису Канаверал вдячні американці спорудили пам'ятник. Можливо, колись прийде час і це буде зроблено і в нас, в Україні. А поки що ім'ям Кондратюка названо трасу, по якій перша людина висадилася на Місяць, і кратер на зворотному боці Місяця.

Рефлексія. 

Продовжіть речення:

«Я дізнався…»

«Мене вразило…»

Презентація сторінки другої.

 Іван Горбачевський

Вступне слово вчителя.

2004 рік ЮНЕСКО визнало роком академіка Івана Горбачевського в зв'язку з 150-річчям від дня його народження. Ім'я цього видатного українця в радянський час було мало відоме навіть у Галичині.

Група дослідників доповідає.

Дитинство. Іван Горбачевський народився травневої пори 1854 року в селі Зарубинці (нині Збаразький район Тернопільської області). Навчався у гімназії м. Тернополя, значних успіхів досяг в опануванні природничих дисциплін. Поневолення українців не могло не схвилювати його юнацьку душу. Він став членом нелегального гуртка "Громада", метою якого було пробудження в рідному народі національної свідомості. Доля даруватиме Іванові Яковичу наукове визнання, кар'єру за межами рідної землі, але він завжди буде просто українцем, з болями й тривогою, з бідами й знедоленістю краян.

Навчання. Іван Горбачевський у 1875 році закінчив медичний факультет Віденського університету, де й почав свою викладацьку діяльність. Згодом місцем його роботи стає інститут лікарської хімії. Тут у 1882 році він уперше синтезував сечову кислоту із сечовини та амінокислоти гліцину. Це було відкриття світового значення. 29-річного асистента запросили на посаду професора медичного факультету Празького університету. Через три роки вчений опублікував роботу про синтез креатиніну, у 1889-1891 роках відкрив фермент ксантиноксидазу. Плідно працював Іван Якович у галузі епідеміології, гігієни, загальної хімії, судової медицини, токсикології, а в 1885-1887 роках запропонував ще два способи синтезу сечової кислоти та встановив, що джерелом її утворення в організмі є пуринові основи. Досліджуючи поширеність подагри, вчений передбачив, що причина хвороби пов'язана з ненадходженням до організму певних компонентів їжі, які у 1912 році назвали вітамінами.

Досягнення. Протягом 1904-1908 років учений видав чеською мовою підручник з хімії та фізіологічної хімії у чотирьох томах. Взагалі він — автор майже п'ятдесяти наукових праць, значна частина яких не втратила свого наукового значення донині. Підручник з органічної хімії Івана Горбачевського вийшов і українською мовою. Принагідно слід зазначити, що вчений доклав великих зусиль для створення й становлення Українського лікарського товариства при Науковому товаристві ім. Т. Шевченка, був його першим почесним головою. Іван Горбачевський плідно співпрацював з геніальним українським фізиком, першовідкривачем Х-променів Іваном Пулюєм.

Державна діяльність. Івану Горбачевському судилося стати першим міністром охорони здоров'я в Європі. Таке відомство було створене спочатку в Австро-Угорській імперії, згодом з'явилося у Німеччині, Франції, Англії.

Щоправда, Іван Горбачевський мав міністерський портфель лише рік. Досліджуючи стан справ у відомстві, він виявив у Східній Галичині епідемії, нестачу лікарень, медикаментів... Результати своїх досліджень і програму ліквідації наслідків війни австрійців з росіянами урядовець проголосив у парламенті, але стикнувся з нерозумінням цих проблем насамперед польськими представниками і згодом пішов у відставку. Варто зазначити, що Іван Якович був довічним членом палати австрійського парламенту.

У 1921 році Іван Горбачевський став професором кафедри хімії щойно створеного у Відні Українського вільного університету, через два роки — ректором такого ж закладу в Празі, одночасно викладаючи хімію в Українській господарській академії в Падебрадах. Варто зауважити, що Іван Якович був, мабуть, єдиним дійсним іноземним членом Академії наук УРСР, дійсним і почесним членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка.

Вшанування пам’яті. Іван Горбачевський прийшов на цей світ у білопінні травня і в тому ж місяці через 88 років він знайшов вічний спочинок. На жаль, не на рідній землі. Його поховали на цвинтарі св. Матвія у Празі. Рівно на півстоліття, по суті, в Радянській Україні поховали і його добрі справи. Нині Іван Горбачевський повернувся до Тернополя — у бюсті в стінах медакадемії, в імені цього вищого навчального закладу.

Тернопільська державна медична академія ім. Івана Горбачевського готується гідно зустріти 150-річчя видатного вченого. Окрім наукової конференції, виставок літератури про життя, наукову та громадську діяльність академіка, у планах — відремонтувати хату-садибу в селі Зарубинці Збаразького району, де народився Іван Горбачевський та відкрити тут музей. Біля морфологічного корпусу Тернопільської медакадемії постане пам'ятник Івану Яковичу. Його портрети з'являться на поштових марках і конвертах, на медалі, яку вручатимуть за успіхи науковцям і студентам. За відмінне навчання та активну громадську роботу для студентів медакадемії визначили дві стипендії імені Івана Горбачевського.

На урочини, присвячені 150-річчю з дня народження академіка Івана Горбачевського, прибудуть представники з Українського вільного університету в Мюнхені, Карлового університету в Празі, Австрійського національного університету. З нетерпінням чекають і на приїзд з канадського міста Торонто онучки рідного брата вченого Антона — мистецтвознавця і графіка Ірини-Романи Носик. Для поповнення музейних експонатів у медакадемії і в селі Зарубинці з-за океану надійшли раритети. З численних надісланих фотографій усміхається чи то в серйозній задумі дивиться на нас молодий і в поважних роках Іван Горбачевський. Ці знімки стали непідвладні часові. Як, зрештою, й ім'я видатного українського вченого, громадського діяча.

Рефлексія.

Уявіть себе лікарями. Чого ви прагнете досягти?

Презентація сторінки  третьої.

Корольов Сергій Павлович (1907-1966)

Лекторій у супроводі електронної презентації.

Розвивав теорію ракетного польоту в стратосфері (1934 р.)... Під його керівництвом створено численні балістичні та геофізичні ракети, ракети-носії і пілотовані космічні кораблі "Восток" та "Восход", на яких вперше в історії здійснено космічні польоти людини і вихід людини в космічний простір. Під його керівництвом проводилися запуски штучних супутників Землі і Сонця, польоти міжпланетних автоматичних станцій до Місяця, Венери і Марса, вироблено м'яку посадку на поверхню Місяця, створено ряд серій штучних супутників Землі.

Народився Сергій Корольов (родове прізвище Королів) 1907 р. в Житомирі. Його мати, Марія Миколаївна, у своїх спогадах відзначала, що син з малих років любив музику, багато читав. Своє дитинство Сергій провів у Ніжині з бабусею й дідусем. Любов до музики онуку прищепила бабуся, яка непогано грала. Ця любов збереглася у нього назавжди. Сергій Павлович міг годинами слухати музику П. Чайковського.

В юнацькі роки С. Корольов захоплювався авіацією та планеризмом. У 1924 році він закінчив професійно-технічну школу в Одесі. З 1927 року працював в авіаційній промисловості. 1930 року закінчив Московське вище технічне училище ім. Баумана та Московську школу льотчиків. Ще з 1924 року Сергій Корольов почав конструювати планери, а два роки згодом уже літав на них. Брав також участь у популярних на той час всесоюзних зльотах планеристів у Коктебелі в Криму. У 1930 році він побудував планер СК-3 "Червона Зірка" - перший в історії безмоторної авіації літальний апарат, призначений для виконання фігур вищого пілотажу. Саме на ньому вперше у світовій історії повітроплавання було виконано петлю Несторова. Конструкторський талант С. Корольова яскраво розкрився у його дипломному проекті - він створив проект легкомоторного двомісного літака, який був побудований і пройшов випробування.

У 1931 році С. П. Корольов створив і очолив Групу вивчення реактивного руху. У 1933 році – він заступник директора Реактивного інституту, в 1934 р. -керівник відділу ракетних літальних апаратів. У 1942-1946 рр. працював в ОКБ заступником головного конструктора двигунів. Його подальша діяльність як керівника великого колективу була спрямована на створення потужних ракетних систем. С. П. Корольов поступово почав здійснювати свою головну мрію - освоєння космосу. Вже перші ракети його конструкторського бюро використовувались для польотів на висоту 100, 200 і 500 км з науковою апаратурою і тваринами. Наступним етапом став запуск штучного супутника Землі, що провістило початок космічної ери.

Наступні два супутники намітили дві лінії розвитку космонавтики: підготовку і здійснення польоту кораблів з космонавтами на борту і посилання в космос автоматичних приладів, аж до їх посадки на інші небесні тіла і повернення на Землю.

Але головною подією життя С. П. Корольова став запуск у космос корабля "Восток" з Ю. О. Гагаріним на борту.

Великою заслугою С. П. Корольова є те, що він передбачав практичне земне застосування космонавтики.

Перші "Молнии" - супутники для ретрансляції радіо, телебачення і телефонного зв'язку - були розроблені ще за його життя (1965 р.). Після цього з'явилися "Метеори" - супутники для спостереження за атмосферою планети.
Ті, хто працював разом з Сергієм Павловичем, казали, що з ним було важко. Він був однаково вимогливий до всіх, шанобливо ставився до знаючих спеціалістів і нетерпимо до верхоглядів, часом - різко, а в принципі - справедливий і добрий. В особі С. П. Корольова поєднувалися глибокий розум, великі моральні начала і залізна воля.

Але головною рисою його характеру була цілеспрямована працьовитість. У праці, в постійному творенні він бачив сенс свого життя. В справі він був просто одержимим. Сам входив з головою в ідею та інших умів за собою захопити до такої міри, що люди в творчому горінні забували про дні тижня і час доби.

Про це говорила і мати Сергія Павловича: "Наші предки - українські козаки, і син мій успадкував від них, як видно, вміння, дерзновенність, волю, ту волю, яка допомогла йому сягнути омріяної мети".

З статей та повісті ви більше довідаєтеся про дитинство та юність майбутнього конструктора, його друзів, кохання, сім'ю і про цікавих людей, з якими звела його доля.

Завдання. Створити презентацію про освоєння космосу людиною. Читати повість Сергія Плачинди «Ніч перед стартом»

Презентація сторінки четвертої.

Грабовський Борис Павлович

Слово вчителя.

Кожного дня в нашому домі спалахує екран телевізора і ми спостерігаємо за подіями усіх континентів Землі. І це чудо ми називаємо звичайним словом телебачення. Нам здається, що воно було завжди. Проте люди старшого покоління пам'ятають часи, коли екранчики перших "КВНів" спалахували в небагатьох квартирах, і дивитися телевізор збиралися всі сусіди.

Телебачення - це пересилання на відстань зображень рухомих і нерухомих об'єктів за допомогою електричних сигналів, що поширюються каналами зв'язку.

Як ви думаєте, хто і коли винайшов телебачення?

Над цим питанням працювала група пошуковців і визначила, що одним з перших винахідників був наш земляк Борис Павлович Грабовський. Надамо їм слово.

Учень 1.

Над ідеєю дальнобачення (так називалося телебачення) працювало багато учених і радіоентузіастів з усіх країн світу. Але створити повністю електронну систему передачі на відстань рухомого зображення і здійснити сім десятиліть тому практичну трансляцію за цією схемою вперше в світі пощастило лише Борису Павловичу Грабовському - сину видатного українського поета-демократа Павла Арсенійовича Грабовського.

Учень 2.

Народився Борис Грабовський 26 травня 1901 р. у Тобольську, де в царському засланні перебував його батько. Після смерті Павла Грабовського (1902 р.) сім'я переїхала до Одеси, потім - до Харкова, а пізніше - вимушено в глуху тоді Середню Азію. На початку 1917 р. Грабовські оселилися в киргизькому селищі Токмак. У 20-х роках Борис навчався у дворічній спеціальній школі в Ташкенті, куди його направили як талановитого хлопця. Згодом він поступив на підготовчий курс Середньоазіатського університету.

Учень 3.

У цьому закладі Борис Грабовський одночасно працював лаборантом, займався дослідженнями з фізики. Тут він познайомився з професором Г. Поповим. В його науковій бібліотеці були праці Бориса Розина в галузі електронної телескопії, з якими ознайомився допитливий юнак. Ідея передачі зображення на відстань надзвичайно захопила Бориса. У 1924 р. він винайшов катодний комутатор, що став основою побудови передавальної телевізійної трубки, за що отримав премію. Подальша робота над винайденням електронного телебачення показала, що Б. Грабовському бракує знань. Він поїхав до Саратова, де мешкала його тітка. Вона познайомила винахідника з викладачами математики М. Піскуновим і фізики В. Поповим. Результатом їхньої спільної роботи став проект телеустановки, яку Б. Грабовський назвав "радіотелефот". А далі були експерименти, висновки експертної комісії, і знову - робота над вдосконаленням телеобладнання. До роботи було залучено молодого дослідника - лаборанта І. Бєлянського із Середньоазіатської станції зв'язку.

Учень 4.

26 липня 1928 р. Узбецька столиця - Ташкент. Комісія під керівництвом професора університету Златоврацького приймала експеримент, який здійснювали Грабовський і Бєлянський. І сталося диво: на маленькому екранчику всі побачили лице Бєлянського.

Це вперше у світі в природних умовах за допомогою електронного методу транслювалося рухоме зображення.

І знову доля готувала Борисові Грабовському нові випробування. Йому було запропоновано продемонструвати апаратуру в Москві. Після її пересилки виявилось, що вся вона розтрощена. Новий удар нанесли ідеологи механічної системи телебачення, які назвали "телефот" Б. Грабовського безперспективним.

1931 р. Борис Грабовський намагався ще раз переконати всіх у доцільності свого винаходу, але безрезультатно.

Після таких ударів долі Борис Павлович тяжко захворів, а одужавши, переїхав з родиною до Бішкеку, де мешкала його мати. Працював, закінчив університет, продовжував займатися винахідництвом. Побудував малолітражний гелікоптер, трикрилий планер, сконструював прилад для орієнтації сліпих, апарат для глухонімих. Запатентовану ним ідею отримання катодного променя було успішно використано в Інституті електрозварювання. Про це писав йому особисто директор Борис Патон.

І все-таки визнання Бориса Грабовського як винахідника електронного телебачення сталося.

Учень 5.

23 грудня 1963 р. Борис Грабовський дістав листа з Державного комітету з ра діоелектроніки, в якому зазначалося: "Ваш пріоритет на одержання рухомого зображення за допомогою "Апарата для електронної телескопії" незаперечний, а факт видачі патенту юридично скріплює пріоритет за авторами винаходу".

Згодом прийшло і міжнародне визнання.

Нашого видатного земляка пам'ятає узбецький народ. У 1965 р. Б. Грабовському було присвоєно звання заслуженого винахідника Узбекистану. А 1977 р. у Ташкенті засновано Музей електронного телебачення імені Бориса Грабовського. Є музей імені Бориса Грабовського і в Тюменському індустріальному інституті, а також у селі Пушкарському (тепер Грабовському) на Сумщині.

Помер автор одного з найбільших відкриттів ХХ ст. у 1966 р. Його поховали у столиці Киргизії - Бішкеку.

Презентація сторінки  п’ятої.

 Василь Капніст.

(Театралізована міні-вистава)

Ведучий.

У квітні 1791 р. до прусського кабінет-міністра графа Герцберга звернувся з листом, написаним гарною французькою мовою, невідомий йому іноземний дворянин.

Капніст звертається до Міністра.

Прошу Ваше Превосходительство вибачити мою вільність, що з нею звертаюсь безпосередньо до Вас. Вельми важлива державна справа, що привела мене з далекої країни до Вашого Превосходительства, вимагає швидкого вирішення ї найбільшої таємниці. Отже, наважуюсь просити Вас дати мені окрему аудієнцію; моя місія така, що її можна довірити лише Вашому Превосходительству.

Капніст виходить і заходить Король.

Міністр.

Ваша величносте! 24 квітня 1791 року до мене звернувся таємничий дворянин, що представився російським надвірним радником і урядовцем державних фабрик Капністом. Він сказав, що прибув на прохання своїх земляків з України, або Малоросії, які доведені до розпачу тиранією російського уряду, зокрема князя Потьомкіна. Вони хотіли б знати, чи можуть в разі війни Росії з Пруссією розраховувати на підтримку прусського короля, якщо спробують «скинути російське ярмо». Капніст пояснив, що йдеться про країну колишніх запорозьких козаків, у яких відібрано всі привілеї і яких «поставлено під стопу росіян»».

Король.

Графе Герцберг! Не давайте якоїсь певної відповіді. Заявіть, що справа війни Пруссії з Росією ще не вирішена і в разі війни від самих українців буде залежати, яку позицію займе щодо них Пруссія. Я припускаю, що цей дворянин може бути агентом російського уряду, направленим для зондування ґрунту перед війною.

Міністр.

Але приємна зовнішність і люб'язні манери гостя переконують, що той щирий у своїх намірах.

Король.

Що ж. в такому випадку я, Фрідріх Вільгельм II, листом від 25 квітня 1791 р. схвалюю позицію свого міністра в цій справі. Але загалом не виявляю інтересу до таємничого емісара та його пропозиції. Це можна пояснити кількома причинами. По-перше, саме в ці місяці напруга у стосунках між Росією та Пруссією почала спадати, й перспектива війни відсунулась. По-друге, я розраховую, що Катерину II невдовзі змінить на російському престолі великий князь Павло Петрович, відомий своєю симпатією до Пруссії.

Король виходить, заходить Капніст.

Міністр.

На жаль, я не можу вас порадувати. Я перестав користуватися прихильністю короля Фрідріха Вільгельма ІІ і відчуваю, що отримаю відставку.

Міністр виходить.

Ведучий.

Так чи інакше, обидві сторони не вважали переговори завершеними. Відомо, що Капніст домовився з Герцбергом про те, що зв'язковим між ними може бути його брат, який подорожував по Європі.

Факт переговорів тримався у суворій таємниці, тож про нього стало відомо лише у 1895 p., коли польський історик Й. Дембінський віднайшов у німецькому архіві донесення Герцберга королю та відповідь останнього. Сам факт сумнівів не викликав. Але яким було ім’я було у таємничого емісара?

Капніст.

Наша родина досить відома в Росії, і має чотирьох братів – Миколу, Петра, Андрія і Василя. Андрій був психічнохворим і за кордон в цей час не виїздив. Петро мав чин прапорщика гвардії у відставці, або титулярного радника у цивільній службі. Надвірними радниками були Микола та Василь, який, маючи чин гвардії підпоручика у відставці, у квітні 1787 р. одержав як маршал дворянства Київського намісництва чин надвірного радника і перебував у ньому до 1799 р.

Ведучий.

У Миколи був чин гвардії прапорщик у відставці.

Капніст.

А я у 1787 р. був призначений «головним наглядачем» над Київським державним шовковим заводом (у донесенні Герцберга так і сказано – «урядовець державних фабрик»).

Ведучий.

Отже, таємничим емісаром в Берліні 1791 p., очевидно, був відомий російський поет і драматург Василь Васильович Капніст.

Капніст кланяється.

Ведучий.

Василь народився 12 (23) лютого 1758 р. в с. Обухівка на Полтавщині. Предки були вихідцями з аристократичної сім'ї. Дід поета, Петро Христофорович, був відомий борець проти турецького ярма. Батько Василь Петрович Капніст, бригадир і командуючий п'ятьма слобідсько-українськими полками, загинув у бою з прусською кавалерією. Василь-молодший народився майже через півроку після смерті батька. Він був шостою дитиною у, сім'ї.

Василь Капніст.

У тринадцять років мене виряджають до Петербурга, на військову службу. У 1775 р. я, сержант лейб-гвардії Преображенського полку Василь Капніст, видав окремою брошурою свою оду французькою мовою на честь перемоги над Туреччиною. І згодом я став відомим і модним у петербурзьких салонах поетом.

А у наступному, 1783 році я залишаю службу назавжди. Цей вчинок був реакцією на указ Катерини II, яким 1783 р. остаточно закріпачено українських селян.

Одночасно з виходом у відставку я виїжджаю на Україну, де постійно мешкав до кінця життя.

Ведучий.

В. Капніст користувався великим авторитетом серед українських дворян. Ще І782 р. його обрано маршалом дворянства Миргородського повіту, а 1785 — всього Київського намісництва. З 1802 р. В. Капніст — генеральний суддя Полтавської губернії, згодом — директор народних училищ, а у 1817—1822 pp. — полтавський губернський маршал дворянства.

Тим часом Василь Капніст продовжував працювати на літературній ниві.

Сучасники вважали сім'ю Капністів «типовою дворянською українською сім'єю, тісно пов'язаною з українською культурою та українським побутом». І діти В. Капніста зробили свій внесок в українське національне відродження. Олексій — знайомий Т. Шевченка — був близький до кирило-мефодіївців. Семен укладав словник української мови. В салоні доньки поета Софії в Полтаві бували М. Гулак, В. Білозерський, О. Навроцький. М. Драгоманов згадував, як ще підлітком застав на Полтавщині сліди впливу Капністів, з гуртка яких він у 1850-ті pp. вперше отримав суворо заборонені тоді «Сон» і «Кавказ» Т. Шевченка.